Доповідь "Невмируще слово Шевченка"

Добушовська Н.І.
викладач української мови і літератури

Кожного Божого року, за традицією, у березневий день наш народ збирається, щоб спом’янути добрим словом Предтечу нашої Свободи – Тараса Шевченка.

Ніколи не буде забагато відзначати дні нашого Пророка, бо не мислимось поза Шевченком. Ми приходимо до нього – на сповідь, на пораду, на іспит. І кожного року ця порада нам потрібніша, кожного року збільшуються наші переконання, що Шевченкове слово нам «святую правду возвістить».

 

Звичайне людське життя Тараса Шевченка, мов у тісній рамці, вміщається між двома датами: днем народження і днем смерті. Шевченкове життя вмістилося між дев’ятим і десятим березня. А між ними відстань у сорок сім років і не повна доба сорок восьмого.

Доля вділила Тарасові небагато років життя. Але воно від народження до смерті було наче віддзеркаленням долі його народу. Наче сама Доля України показово вмістилася у ньому.

Коли подивитись на біографію Шевченка, то не треба забувати, що він практично навчався у трьох вищих навчальних закладах: слухав лекції у Вільнюському та Петербурзькому університетах, закінчив Петербурзьку Академію художеств, фундаментально перечитав унікальну бібліотеку пана Енгельгардта  - академіка Петербурзької Академії наук; досконало знав Біблію. Це був надзвичайно освічений чоловік. І до цієї освіченості додавався унікальний розум і праведна душа.

Тарас Шевченко був феноменально талановитим у всьому – прагнучи стати художником, пробудив у собі дар поета, вслухаючись у поетичну мову народної пісні, - розкрив унікальні можливості співця. Він так багато скарбів виносив із небуття до світу!

Шевченків «Кобзар» - універсальний, він дає відповідь усім: і тим, хто несе в серці його слово, і тим, що уже давно його відцуралися, і цинікам та лукавцям, - усім! Дивна дія того Кобзаревого слова. Історичні обставини для нашого народу склалися так, що по-різному моляться наші українці, належать до різних партій і навіть держав. Часто вони піддаються на провокації і сваряться між собою, забуваючи, що однієї матері діти і що ворогам цього й тільки треба. Але коли звучить слово Тараса Шевченка – всі замовкають, бо то говорить сама правда, сам Бог устами нашого пророка.

Голос Шевченка – це голос вічно діючої сили, здатної удосконалювати людську душу, оновлювати людину, очищати її й очищати світ.

І серце чистеє подай!

І знову іменем Христовим

Ми оновим наш тихий рай.

Пророча сила поезії Шевченка тому й пророча, що завжди стосується того часу, в якому цю поезію сприймаємо. Геніальність і актуальність Шевченкової Музи, яка сьогодні говорить про долю України, про найважливіші людські чесноти, про тих, які нині намагаються занапастити нашу землю, не маючи нічого святого в душі.

Більше п’ятдесят літ тому Дмитро Донцов у доповіді 9 березня в Торонто казав: «Коли приходять фарисеї до вас і торочать облудно: об’єднання, об’єднання! – відповідайте їм, що об’єднання – це велика річ! Але що об’єднуватися і Шевченко радив лише людям спільного духа… Пригадайте їм, що не об’єднувався він з громадою, коли була осоружна йому духом; що в таких випадках казав: - а на громаду хоч наплюй, вона капуста головата!»

А коли будуть апелювати облудники об’єднання іти з ними боротися за правду, відповідайте їм словами Шевченка: «не вам донощики і фарисеї за правду стать!»

Хоч ми вже давно усвідомили істину «сили єдності», хоч промовляємо «Боже, нам єдність подай» - але часто, ошукуючи себе, «за п’ятака» втікаємо до «божків земних», забуваючи зболені Шевченкові слова: «Шукаю Бога, а знаходжу – Таке, що цур йому сказать!». А він навчав:

Молітесь Богові одному,

Молітесь правді на землі,

А більше на землі нікому

Не поклонітесь…

Художник Шевченко міг бути багатим і уславленим, якби зрікся мрії про вільну Україну, не зачіпав її кривдників гострим словом. Але він вибрав правду і волю і нас теж хотів бачити вільними людьми в незалежній Україні, а не німими рабами. Саме тому заприсягнувся:

Воскресну нині! Ради їх,

Людей закованих моїх,

Убогих, нищих… Возвеличу,

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово.

І чи замінив би він пензель, котрий обіцяв йому багатство, вигоди, на перо, якби не пекучий національний біль.

Йшов 1861 рік, у якому Шевченкові було відраховано лише 68 днів.

Його святая Муза виймала з натруджених рук, у які колись вклала, золоте перо. Він не випускав, благав її, хотів ще служити, а вона змилостивилась на 36 останніх рядків поетового болю:

Підождімо ж, моя сестро,

Дружино святая!

Та нескверними устами

Помолимось Богу,

Тай рушимо тихесеько

В далеку дорогу…

10 березня 1861 року Муза розпрощалася з поетом. Муза взяла з Шевченкових рук перо правди, болю, осяйної художньої благодаті і передала його вічності, аби ми сьогодні, щоб завтра і завжди «во віки віків» грядущі Тарасові покоління відчували свою духовну могуть, причащались рідною історією, вчились нею і на ній зростали.

Душа поета злинула туди, звідки прийшла. І оселилась на високій кручі, до якої так мріяла повернутись, - «не плач, не вопль, не скрежет зуба – любов безвічную, сугубу на той світ тихий принесе…»

Коли в 1939 році, відкриваючи у Каневі музей Тараса Шевченка, представники урядової комісії вирішили відкрити труну і взяти з неї щось для експозиції музею, вони знайшли у труні нетлінні останки поета. Якою ж чистою мала бути його душа, коли тіло майже упродовж століття не зазнало тліну!

У день Шевченкового Різдва перед величним престолом його Духа нам належить сказати: «Ми оновимось самі і оновимо свою Україну!»

Ми маємо свою духовну корону, своє світло над головами. Маємо Сковороду, Шевченка, Франка, Лесю Українку. Завтра Європа із цими іменами буде красивішою, мудрішою, добрішою.

Контактна інформація

Державний професійно-технічний навчальний заклад "Миколаївський професійний ліцей"

Адреса:

81600, Львівьска область, м.Миколаїв, в.Устияновича, 39

E-mail :

mykolaiv_PL@ukr.net

 

Телефони:

Директор (241) 51 132

Заступник директора з ВР (241) 51 083