Конспект уроку: "Література рідного краю. Уляна Кравченко"

Добушовська Н.І.
викладач української мови і літератури

Тема. Література рідного краю. «Хай за щире, добре серце не забудуть мене люди…» (Життя і творчість Уляни Кравченко).

 

Мета. Ближче ознайомитись із життям і творчістю землячки Уляни Кравченко, «книга життя» якої розкрилась у нашому місті Миколаєві.

Виховувати любов до рідного краю, до рідної мови, шану до рідної культури.

 

 

Тип уроку. Засвоєння нових знань

Форма уроку. Урок у музеї

 

Хід уроку

 

І. Вступне слово вчителя на подвір’ї біля Народного літературно-мистецького музею ім. У.Кравченко і М.Устияновича.

Ми знаходимося на батьківщині нашої землячки Уляни Кравченко, де народилася вона і провела такі незабутні дитячі, частину юнацьких літ. Дуже любила Миколаїв. Про це написала у повісті «Хризантеми»: «… моє рідне містечко, де я побачила світло сонця, де і без щастя я була щаслива!»

 

ІІ. У музеї.

1. Вступне слово вчителя.

Учні, сьогодні у нас урок не традиційний, не звичайний тим, що ми перегорнемо одну із сторінок літератури рідного краю нашого мальовничого Прикарпаття, що розкинулось на берегах Дністра.

Вивчаючи творчість великих світочів людства, ми не можемо не знати письменників свого краю, людей, може, менше відомих для широкого кола читачів, але таких, що внесли помітний вклад у нашу духовну скарбницю, у нашу історію.

Я маю на увазі Миколу Устияновича, Уляну Кравченко, Олександра Козловського та ін.

Мета уроку – ознайомитися із творчістю поетеси Уляни Кравченко, пройти стежками її нелегкого життя.

 

2. Розповідь директора музею про життєвий і творчий шлях Уляни Кравченко.

 

а) «Світ побачила я в Миколаєві над Дністром…»;

Юлія Шнайдер (а таке було її справжнє ім’я та прізвище) народилася 18 квітня 1860 року в нашому місті Миколаєві. Чарівна природа Миколаєва була її колискою в дитинстві. Дівчинку захоплював і швидкоплинний Дністер, і невеликий Чорний Потік, милували око зелені ліси й гори, додавали снаги запашні польові квіти.

 

б) «Батько мій – Юлій, а мати – Юлія з роду Лопушанських»;

Походила Уляна Кравченко з родини культурної, освіченої.

Батько Уляни, Юлій Шнайдер, з роду німець, був комісаром при старостві Жидачівського повіту й часто ставав в обороні галичан. Іноді писав вірші на політичні і суспільні теми.

За симпатії до українців його переслідувала влада, вкінці й зовсім позбавила державної посади. Дочку свою вчив мови того народу, серед якого жив. Тому перші слова Уляни були мовлені українською.

Коли їй було 10 років, батько помер.

Вихованням дівчинки клопоталася її мати, Юлія Лопушанська. Вона походила з родини священика, гарно співала, вміла майстерно оповідати і прищепила дочці любов до пісні й художнього слова.

 

в) «Дім Устияновича – це мій рідний дім»;

Розвиткові літературного таланту Уляни Кравченко сприяло ще й те, що родина її понад 10 років жила у будинку Леонтія Устияновича – батька відомого українського поета Миколи Устияновича.

У цьому будинку майбутня поетеса не раз чула вірші Устияновича, які читав брат письменника.

 

г) навчання у Львівській учительській семінарії, призначення на роботу в Бібрку;

Початкову освіту Юлія здобула вдома.

У 1877 році шлях дівчини простелився до Львова, де навчалась вона в учительській семінарії. Саме тут професор Омелян Партицький першим відкрив у неї письменницький дар, давав їй читати твори передових письменників.

У 1881 році Юлія Шнайдер закінчила навчання й одержала призначення на роботу в Бібрку. Назавжди залишила вона місто Миколаїв.

80-ті роки – це початок не тільки вчительської праці, а й літературної творчості, знайомство з Іваном Франком.

 

д) учениця читає поезію «Згадай мене, милий», розповідає, як вона побачила світ;

Восени 1883 року редактор журналу «Зоря» О. Партицький, якому Уляна Кравченко переслала свої твори, передав їх Івану Франкові для оцінки. Переглядаючи рукописи, І.Франко натрапив на вірш «Згадай мене, милий». Поезія йому сподобалася, він доробив її і надрукував, а авторці написав теплого листа, щиро заохочуючи до літературної праці.

 

Згадай мене, милий, та згадай весною,

Як перша фіялка до тебе всміхнеться.

Фіялкою – тямиш? Квітчав запашною ти мою голівку.

Ох, і досі сниться!

 

Згадай мене, милий, та згадай весною,

Як весільну пісню соловій зачне.

Колись його співи ти вітав зі мною,

Як соловій весну, ти любив мене.

 

Згадай мене, милий, та згадай вечером весною,

Як лиш заморгають зорі із небес.

Колись в таку пору думкою одною

Ми летіли в царство любові, чудес.

 

Згадай мене, милий, та згадай мене літом,

Як синенький блават у житах цвіте.

Мов у твої очі за твоїм привітом

Я у них дивлюся. Ох, та це ж не те!

 

Згадай мене, милий, в осінню пору,

Як вітер по полю в’ялий лист несе.

В такий час мені ти про любов незмінну

Говорив, про щастя. Ох і де те все?

 

Згадай мене, милий, та згадай зимою,

Як білим коверцем вкривається земля.

І мене покриє вона пеленою.

А що ж ти? Ох, весно, юносте моя!

 

е) учні допомагають проникнути у зміст спогадів та листів Уляни Кравченко та Івана Франка;

Спогади Уляни.

З великим здивуванням відібрала я в перших числах листопада лист, адресований до мене незнайомим письменником. Був це перший лист від І.Франка. Незнайомий, але споріднений духом – вирішив мою долю. Початкові листи довгі, писані ще як до незнайомої товаришки-поетеси. Зміст їх – це вказівки, поради і наука великого митця слова.

Але ось 14 грудня 1883 року приїхав І. Франко у Бібрку, де відбулася хвилююча зустріч.

 

Іван Франко. Панно Юліє! У Вас є далеко більша спосібність до поезії, і то ліричної поезії, ніж до повісті,  і я радив би Вам працювати на тім полі…

 

Уляна Кравченко. Не знаю. Та гадаю, що мені треба лишитися при прозі.

 

Іван Франко. По перечитанні Вашої повісті «Настрій душі» я переконаний, що у Вас більша спосібність до писання поезії.

 

Уляна Кравченко. Щиро вдячна за книжки,що недавно вислали мені залізницею. Вони мені зараз доконче потрібні.

 

Іван Франко. А це Вам Шевченка «Марія». Єсть се, по моїй думці, найкраща перла нашої поезії, - читайте її, вчитуйтесь, і пильно придивляйтесь, як можна речі, на око прозаїчні, піднести до високої поезії… Для Вас конче є студіум поезії української реальної.

 

Уляна Кравченко. Пане Франко! А що Ви скажете на цей вірш,що зовсім недавно написала (читає поезію «Я ваша»).

 

Я ваша! Сеї ж я землі дитина,

Бездольні люди!
Одна мене і вас веде стежина

На працю й труди.

 

Не власний біль мені тьмянить сонце ясне

В тій слів долині:

сестер,братів бідування нещасне

рве серце мені.

 

Коли ж мене лиша при трудах сила,

Як цвіти в’ялі,

Не хилюся, лечу скріпити крила в світ ідеалів.

І знов вертаю, де мене жде праця

 

І скорбна чаша,
Щоб з вами жить для вас, бездольні люди,

І знов я ваша!

 

Іван Франко. … він, безперечно, є найліпший зо всього, що Ви досі написали, і буде окрасою нашої лірики…

 

Уляна Кравченко. Кажете присилати багато віршів – тож посилаю. Що Вам подобається,то пустіть в світ, най летять як никлі Святоіванські комашки в тінях ночі світити, поки більшого блиску не наберуть або при сильнім світлі не щезнуть.

Іван Франко. Ваші вірші, прислані сим разом, майже всі дуже гарні. Ще такі дві-три посилки, і буде можна справді видавати маленьку книжечку Вашого первоцвіту.

Рад би бачити ваш талант в якнайкращім розвою, рад би бачити Вас оздобою і красою нашої рідної літератури.

 

є) літературна творчість, вихід у світ збірок поезій;

Поетичний вклад Уляни Кравченко в нашу літературну скарбницю великий. Вона й справді побільшила число славних дочок України і свідченням цьому – її творчий доробок.

Перша збірка віршів «Пріма вера» видана Євгеном Олесницьким у 1885 році у Львові під іменем Юлії Шнайдер. А друга збірка «На новий шлях», видана Іваном Франком у 1891 році, вже під псевдонімом Уляна Кравченко.

На окрему увагу заслуговують збірки поезій для молоді: «Проліски» (1921 р.), «Лебедина пісня» (1924 р.).

Крім поезій, написала вона й прозові твори – «Замість автобіографії», «Спогади учительки», «Хризантеми», «Розгублені листочки» та інші.

На нелегкій і тернистій літературній стежині Уляна Кравченко все впевненіше твердіше ступала, бо зрозуміла, що саме тут найкраще зможе прислужитися рідній землі, примножити славу Вітчизни. У повісті «Хризантеми» писала: «Я для неї, лише для неї слави благаю, бажаю, мене ж ніхто най не знає. Мене най знають люди, що Русинка я!»

 

ж) вчительська праця;

Закінчивши семінарію, почала Уляна Кравченко вчителювати. Понад сорок років пропрацювала вона сільською вчителькою Галичини.

Про свої враження і захоплення від перших років праці вона розповіла у творах «Спогади вчительки» та «Перший рік практики». Її серце завжди переповнювалось великою і ніжною любов’ю до дітей. Ось як вона про них згадує: «… Мило мені з дітьми в класі,мовби нічого поза ними в світі не існувало. Добре мені в моїм новім житті. Усміхом милим і поглядом щирозолотим принаджують мене діти до себе. Діти, діти, велика Божа благодать! Чарують мене ваші ніжні голівки, личка рум’яні, живі очі і слова дзвінкі, срібні слова! Хочеться усіх вас приголубити, взяти в обійми і промовляти до вас найніжнішими словами…»

А для властей розумна і добра вчителька була небезпечною, тому змушена часто змінювати місце праці. Це – м. Бібрка, с. Стоки, м. Львів, с.Лужок Долішній, с. Солець.

Тільки у 1920 році Уляна Кравченко залишила учительську працю, але доброю вихователькою молоді була і далі через свої твори.

Довгий час вона жила в м. Перемишлі. Коли у 1943 році наша землячка О.Войтович була у гостях в Уляни Кравченко , то 83-літня поетеса просила привезти їй квітів з рідної землі, особливо барвінку.

5 березня 1947 року, прийнявши найсвятіші тайни, перейшла Уляна Кравченко на вічний спочинок у Перемишлі,де і похована.

Пам’ятаймо про неї. При нагоді вклонімося праху нашої славної землячки, покладімо на її могилу жменю української землі, поставмо свічечку і пучечок запашних квіток із миколаївських лугів, які вона так любила.

 

3. Учні читають поезії «Пісня», «Люблю тебе, народе мій убогий», «Маківка», «В 220 роковини Полтавської битви», «Молитва матері», «Воскресення», «Молімся, сестри» - та інші.

 

Поезія «Пісня»

Душа огнем горить… душа палає…

і в пісню скарб свій, скарб чуття складає,

 

І доля в ній моя… і ваша воля,

що б’ється, наче вихором серед поля…

 

На біль чужий душа, мов цвіт мімози;

у пісні цій – мої і ваші сльози…

 

Душа змінилась в арфу Еолеву;

крізь темінь лине в ясність опалеву…

 

І пісня в ній росте – як цвіт агави,

а в пісні правда – без прикрас – для слави.

 

Не пісня це так зложена – для слави:

чуття мої у ній… мов струї лави…

 

Поезія «Люблю тебе, народе мій убогий»

Люблю тебе, народе мій убогий,

Хоч ти в ярмі,

Люблю тебе, хоч ти, тяжкий невіжа,

Живеш у тьмі.

 

Люблю й даю в ім’я тії любові

свої думки,

Мов золото, посічене словами

в тонкі дрібки.

 

Люблю тебе, як любить рідну неньку

мале дитя,

Що для її рятунку не жаліло б свого життя.

 

Поезія «Маківка»

Вороги – як повінь – ішли без упину…

І їх зупинили… Чули ви новину?

Три дні та три ночі там шаліли бої,

Маківку вдержали! – Хто ж це ті Герої?

 

Маківку вдержали стрілецькі чети,

Військо Січовеє, що йшло на багнети.

Надійшла година помсти і заглади:

схитнулися, впали ворожі бригади.

 

Здригнулися гори… зломилися бори…

засвистали кулі… кров плила, як море…

Ревіли гармати, пекло клекотіло,

Голови летіли, розривалось тіло…

 

Всі вони - хоч юні, майже діти, учні,

а в обличчі смерти – мов ті льви бундючні!...

Хто Герой? – питаєш. Всі вони – Герої,

Стрільчики-хлоп’ята у сталевій зброї.

 

Цвіт - народу сила -  Стрільчики соколи,

Маківку вдержали, орду побороли…

В золотистій книзі прадідної слави,

імена їх зійдуть бликом нелукавим.

 

Поезія «В 220 роковини Полтавської битви»

Нічого це… нічого,

Що в бою переміг Петро…

Полтавські бої

у вічність канули давно…

Нічого це… нічого,

що він паде один…

Встає нас много… много:

встає народ

на боротьбу святу, - на чин!

І без зневіри, без розпуки,

не дбаючи про тіла й Духа муки,

стає народ до боротьби:

• За право

та за достойність свого «Я»!

Гей, не страшні нам дні твої, Полтаво,

коли народ не вірить в смерть,

коли іде на стрічу сонцю,

коли на стрічу йде свобідному життю!

 

Нічого це… нічого,

що переміг Петро:

ім’я Мазепи – це звено, що в’яже нас

в одно –

в народ!

Ім’я його – це власть… це міць…

проворність,

що віру нам дає в безсмертя наше,

що віру нам дає у нашу Волю… Долю…

в Соборність!...

Нічого це… нічого,

що він упав один..

Стає нас много-много

дочок – синів його…

Стає народ

звершити чин…

свою рапсодію скінчити.

 

Поезія «Молитва матерей»

Маріє! Маріє!

Рятуй нас – як Мати!

Ти, наша надіє,

не дай нашим дітям у тьмі пропадати,

хай сонце над нами ясніє!

Маріє! Маріє!

Ти – наша відрадо!

Поглянь на ті діти, хисткі ті лелії,

не дай на загладу.

Тобі ми над ними звіряємо владу!

Прийми серця жертву,

прийми і моління:

зверни наші діти,

на шлях просвітління,

Маріє! Маріє!

Їх темінь убити не сміє,

не сміє і ворог знущатись лукаво,

лиш Бог і край рідний до них має право!

Нехай же ростуть всі на славу!

Хай сонце над ними ясніє!

Від зради, від зависти, страсти

спасай їх як мати ласкаво,

не дай їм упасти

у сіті ворожі.

Хай будуть собою

як квіти ті Божі…

Любов Твоя чиста, огненна,

і поміч Твоя все спасенна,

хай сонцем над ними ясніє…

Тебе за Покров Твій благаєм,

єдина і благословенна

Маріє!

 

Поезія «Щаслив, хто рідну матір має»

Щаслив, хто рідну матір має,
хоч зморшки вкрили вже чоло,
на світ спокійно споглядає,
не знає, що то в світі зло.
Для матері ти все дитина,
хоч ти розрісся наче дуб;
вона піклується тобою,
хоч в тебе вже сивіє чуб...
Ти все для матері дитина,
ти ціль життя її і зміст;
вона тобі вінки сплітає,
для тебе досягає звізд...
Вона все дбає, пам'ятає,
готовить тисячі утіх,
вона, як ангел хоронитель,
змете з дороги зло і гріх...
У мами захист – оборона
у кожну мить, і в день і в ніч;
у горю поцілунок мами
осушить сльози з твоїх Віч...
Під доглядом її ти ставиш
свій перший крок на шлях життя;
коли шал юний тягне в пропасть,
при тобі матінка твоя!
І жертв немає завеликих,
щоб рятувати, зберегти;
вона для тебе все жертвує,
її ж дитина – ти!
Ах, серце матері незмінне:
його часу не знищить зуб;
для матері ти все дитина,
нехай і сивий в тебе чуб...

 

Поезія «Мамо! Ти – як Ангел з неба»

Мамо! Ти – як Ангел з неба,
знаєш, чого мені треба: –
стережеш і нагодуєш,
прибереш і поцілуєш.

Міцно я Тебе кохаю!
Бога доброго благаю,
щоб прожила Ти сто літ!
Мамочко! Ти рожі цвіт!

 

Поезія «О, Мамочко!»

О, Мамочко!
Любити так, як любиш ти,
ніхто не вміє на землі;
тому ми всі – дітей гурток –
сплітаємо тобі вінок
з найкращих квітів на весні;
тому – при гомоні пісень –
святкуємо твій, Мамо, день!
О, Мамочко!
Травневий блиск, травневий час
і квіти з рідних піль і лук
приносимо Тобі – як дар –
і хилимось до твоїх рук.
Ти сонечко для наших віч
весь довгий рік – і в день, і в ніч.
Тому в неділю сю святу
Тобі приносим як красу:
при звуках дзвонів і пісень
святкуємо твій, Мамо, день!

О, Мамочко!
В любові і подяки день
при звуках радісних пісень
прийми від нас, дітей, привіт!
Ми просимо з глибин сердець,
щоб добрий Бог – щоб Бог Отець
Тобі багато щастя дав,
щоби Тебе нам зберігав
сто літ! сто літ!

Поезія «Воскресення»

В цей день, в цей третій день

і голубінь небес,

і яра зелень трав,

і біла віточка вишень —

все каже нам:

Воскрес! Воскрес!

В цей день, в цей третій день

і правда і любов

перемогли брехню і люту злобу

і встав

Ісус Христос

у славі

з гробу!

У храмі з блисків і блакиту

знімається віток зелена хоругов!

На стебелинах

заблисло срібло рос

і квіти білі, як алмаз,

схилились перед Божим Сином

і гомонять: Воскрес Христос!

 

Поезія «Молімся, сестри»

Молімся, сестри, не тратьмо духа,

хоч скрізь шаліє завірюха…

Нехай надія в серці не в’яне –

по хуртовині сонце настане…

Молімся, сестри! Сестри, молімся,

а лихій долі не покорімся!

Боже Великий! О, Боже Милий!

зло побороти додай нам сили.

Боже Єдиний! Боже Великий!

не дай пропасти у тьмі навіки…

Не дай пропасти у тьми полоні,

благослови нам на труд долоні…

Спокій і сила дасть нам і право

жити і бути, здобути славу!

Ми лихоліттям тяжко прибиті;

не дай пропасти: ми Твої діти…

Молімся, сестри! Сестри, молімся –

з лихом борімся – до діл беріся.

Все нашій справі віддаймо в жертві,

нехай світ знає, що ми  не мертві…

А наша правда, а наша справа

ясна як сонце, тай не лукава…

Молімся, сестри, до свого Бога!

А жде нас радість і перемога.

 

4. Вчитель.

Хто хоче поділися роздумами про поезію Уляни Кравченко?

Які вірші найбільше сподобались?

 

ІІІ. Підсумок вчителя.

Якщо урок збагатив вас знаннями, духовно, якщо слово поетеси засіяло у ваших юних душах зерна правди, любові, добра, якщо торкнулось ваших сердець, я вірю, що ви пошануєте і рідне слово, і нашу пісню, і тих людей, хто творив нашу духовну скарбницю, а значить не дасьте занепасти нашій рідній культурі.

Тут, у музеї, ми наче напились цілющої води, живої і свіжої, що б’є із палкої душі нашої землячки-патріотки Уляни Кравченко.

 

Домашнє завдання.

Опрацювати матеріали буклета «Співачка недолі страждущих». Написати розгорнутий план життєвого і творчого шляху Уляни Кравченко.