Сценарій виховного заходу “І рушник вишиваний на щастя на долю дала”

“А над світом українська вишивка цвіте”

Актовий зал прикрашений рушниками, виробами, вишивками. З одного боку сцени – стіл для ведучих, з іншого – дівчата в українському одязі.

Вечір починає його господарка.

Господарка: Добрий вечір, шановні! Наш вечір я хочу почати словами незабутнього Василя Симоненка.

Вигаптуй на небо райдугу-доріжку,

Простели до сонця вишивку-маніжку,

Щоб по тій доріжці з лебедями-снами

Плавати до щастя білими човнами.

Ведучий:  Народне мистецтво, яке передавалося з покоління в покоління, століттями завжди було і є ґрунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури, звідти ідуть витоки професіональної творчості. Традиційні пісня і танок, легенда і казка, малюнок і художнє ремесло стали національною основою сучасного народного мистецтва, пов’язаного з трудовою діяльністю людини, виготовленням речей, практично необхідних, зручних у користуванні й ошатних за формою та оздобленням.

Ведуча: З далекого минулого прийшло до нас і рукоділля – рук діло – життя, плетіння, в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво тощо. І виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім світом та потреби не стільки бачити красу, а й творити її власними руками. Вишивання як вид мистецтва існує з незапам’ятних часів. Про вишивку згадується в Біблії та “Іліаді” Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник Х століття у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили вишитий одяг.

Ведучий: То ж нехай хвилини, проведені у спілкуванні з найдавнішим видом українського народного мистецтва – вишивкою – будуть приємними для всіх вас.

Ведуча: Вишиванням споконвіку займалися жінки. Це чудово робила прекрасна Олена, винуватиця Троянської війни. Дар вишивання греки пов’язували з ім’ям мудрої богині Афіни. У середні віки вишивка стала улюбленим заняттям королев і принцес, придворних дам і черниць. У добу Відродження малюнки для неї робили Ботічеллі, Дюкер, Рафаель. Жаданою і дорогою гостею була вишивка і в селянській хаті. Ще “Домострой” радив жінкам займатися вишиванням, вважаючи, що це благотворно впливає на їх характер, виховуючи такі риси, як терпіння, вправність, майстерність, художній смак. Але ще в більшій мірі цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям.

Студентка:                  Вічна після барв і кольорів,

Неповторна музика натхнення!

Шепіт трав і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення.

Хрестиком покладено в рядки,

Поспліталось, блиснуло веселкою

Ніжність материнської руки

Пісні ще весільної, веселої.

Дух народу в колір заплете,

Проросте і піснею, і цвітом.

А над світом, гляньте, а над світом

Українська вишивка цвіте!

(На сцені на столах запалюють свічки. Дівчата в укр. вбранні, тихенько наспівуючи вишивають.)

Ведуча: Готуючись вийти заміж, кожна дівчина, як правило, повинна була мати багато різних вишиванок. Більш заможні дівчата готували собі по 50-80, а іноді й понад 100 сорочок з тонко виробленого біленого полотна: для буденної роботи, свята, посагу, на весілля і навіть на смерть, тобто для потреб протягом усього життя.

Студентка:                  Візьму голку, клубок шовку,

Полотно біленьке,

Та й подамся у садочок,

Де сонце ясненьке.

У садочку подумаю,

Котру квітку рвати,

Щоб із неї добрий узір

Для вишивки взяти.

Красну рожу і гвоздиків

Букетик нарват,

І роботу любимую

Свою розпочати.

Ой, вишивки мої любі,

Я вас вишиваю,

Та про красу і про фарби

Думки не лишаю.

Де покласти слід рожеву,

А де ніжно-синю,

Щоб славила моя праця

Рідну Батьківщину,

Щоб сміялася сорочка

Файними квітками,

Щоб пишалась Україна

Своїми майстрами.

Ведучий: Дівчата змагались між собою в доборі візерунків, в загальній композиції елементів, орнаменту, в майстерності вишивання. Одягу був свого роду характеристикою майстерності. Поганою нареченою вважалася та дівчина, яка не володіла цією майстерністю змалку. В одній з народних пісень говориться: “Вона вміє шити-вишивати і гарних пісень співати”.

(Хор виконує українську народну пісню).

Ведуча: І під руками народних майстринь звичайний шматок домотканого полотна ставав справжнім витвором мистецтва.

(Під звуки української народної музики дівчата демонструють вишивки, виконуючи український танок).

Ведучий: Вся українська вишивка позначена благословенними знаками Води і Сонця. Сонце часто зображується восьмипелюстковою розеткою чи квіткою, а знак Води нагадує згорнутого вужа. Дві течії, що утворили земне життя, а тому їх треба розуміти як вологу материнську і вогняну батьківську енергію.

Ведуча: З глибин минувшини дійшли в орнаментах українських вишивок ці символи – Земля і Сонце, що поєднані з Водою, а разом становлять життєдайну Трійцю. Це знаки тих сил, без яких неможливе саме життя.

(Звучить українська пісня).

Ведучий: Вишитий рушник. Він стає першою сходинкою до щастя молодих, ним зустрічають гостей і прикрашають оселі. З давніх-давен це незмінний елемент побуту українського народу. Рушник оспіваний у піснях, думах, баладах.

Ведуча: Здається, про нього вже все відомо. Та ні. Тільки тепер, вивчаючи свою спадщину, дізнаємося, що різне призначення давало рушника різні назви: божник – для образів, подарунковий – для подарунку, утирач – для рук та обличчя.

Ведучий: Протягом багатьох віків у кожного народу виробляється певна методика виконання, колорит і характер орнаменту. Майже кожна область, кожний район, а часто й окремі села з покоління в покоління, від матері до дочки надавали перевагу тому чи іншому візерунку, барвам. Тому за кольором, орнаментом, способом розподілу орнаменту на виробах, фактурою вишивки можна визначити місце її виготовлення.

Господарка: Часто у вишивці використовувалися рослинні мотиви – дубове листя, виноградне гроно, а також зображення соловейка, голуба, півня, зозулі. Дуб і калина – мотиви, що найчастіше зустрічаються на сорочках. Калина – дерево нашого українського народу. У сиву давнину вона пов’язувалася з народженням Всесвіту, вогняної трійці: Сонця, Місяця, Зорі. (Демонструє рушник). Дуб – священне дерево, уособлювало Перуна – бога сонячної чоловічої енергії, розвитку, життя.

Ведуча: Ружа – улюблена квітка українців, її дбайливо плекали під вікнами хати, адже ця квітка нагадує Сонце. І тому пишні ружі розквітали на сорочках і рушниках багатьох областей України.

Ведучий: Стигле гроно і виноградне листя асоціюється з напоєними Сонцем днями, щедрими дарами осені, достатком, з насолодою життя. Сад-виноград – це життєва нива, на якій чоловік - сіяч, жінка - ростить і плекає дерево їхнього роду.

Ведуча:               Ой, вийся, хмелю, вище моєї хати!

Ой, пусти мене, мати, погуляти.

Хміль – здавна улюблена в нашому народі рослина. Візерунки. що нагадують листя хмелю, відносимо до молодіжної символіки, бо вона несе в собі значення розвитку, молодого буяння.

Ведучий: Рушник – від слова “руш”, “вирушай” – стверджуються наші прабабусі. Як малина колисочка засівала у дитячу душу лагідність та теплоту, так і той шматочок полотна, що супроводжував у далеку мандрівку, мав оберігати чадо від усякого нещастя. Птахи – то символи людських душ. Розташовували їх при корені, в середині стовбура і віття, з обох боків дерева – Дерева життя. У філософському розумінні минулого, сучасного, майбутнього. Це свідчить про міцність та незнищенність роду.

Господарка: Співаймо славу життєдайному Сонцю, Україні. Вишиймо сорочку чи рушник на радість, на здоров’я! Не забуваймо вишити узор-оберіг. Спасибі вам, люди добрі, за вашу щирість, за вашу участь у нашому святі вишивки.

Хай щастить вам, люди добрі!

Хай пісня летить за обрій,

Щира дружба стане на рушник!