Культура мовлення

Дереш Л.М.
викладач української мови і літератури

1. Культура мовлення – це система вимог, регламентацій стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності.
2. Культура мовлення має велике національне і соціальне значення: вона забезпечує високий рівень мовного спілкування, ефективне здійснення всіх функцій мови, сприяє підвищенню загальної культури особистості та суспільства в цілому, через культуру мовлення відбувається культивування самої мови, її вдосконалення.
3. Проблема культури мовлення проявляється в таких основних аспектах: нормативність, адекватність, естетичність.
4. Плекання культури мовлення – обов’язок кожного. Для багатьох категорій мовців це входить у професійні обов’язки. Це вчителі працівники культури, духовенство, працівники державного апарату, а особливо – органів масової комунікації.
5. Шляхи підвищення особистої культури мовлення – різноманітні. Для початку слід:

• виробити стійкі навички мовленнєвого самоконтролю і самоаналізу;
• не говорити квапливо – без пауз;
• вивчати мовлення майстрів слова;
• читати вголос (особливо прозові тексти), із дотриманням усіх аспектів нормативності;
• заучувати напам’ять художні твори, причому не тільки віршовані;
• оволодівати жанрами, видами писемного мовлення, зокрема, зразками ділового мовлення.

Мовні обов’язки громадян

1. Мова – запорука існування народу. Захищаючи рідну мову, ти захищаєш свій народ, його гідність, його право на існування, право на майбутнє. Не ухиляйся від цієї боротьби!
2. Розмовляй рідною мовою – скрізь, де її розуміють, з усіма хто її розуміє. Ставлення до рідної мови має бути таким, як до рідної матері: її люблять не за якісь принади чи вигоди, а за те, що вона – мати.
3. Ніколи не зупиняйся у вивченні рідної мови. «Усі основні європейські мови можна вивчити за шість років, свою ж рідну треба вчити ціле життя» (Вольтер).
4. У твоєму домі завжди мають бути українські книжки, журнали, газети.
5. Пам’ятай: найкращі  вчителі мови для дітей – це мати і батько.
6. Вивчай інші мови. Це дасть можливість не тільки оволодіти ключами до скарбниць духовності інших народів, але й об’єктивно оцінити свою мову, її сильні та слабкі сторони.  «Хто не знає чужих мов, той нічого не відає про свою власну» (Й.В.Гете).
7. Немає кращого і легшого способу справити приємність чужій людині, як розмовляти з нею її мовою, особливо коли це мова «недержавна», «неперспективна», «непрестижна».
8. Нашому поколінню випало складне і відповідальне завдання – відродження української мови, державності, нації. Це наш історичний обов’язок, виправдання нашого перебування на цьому світі.