Поетичний світ Павла Тичини у перекладах Юзефа Чеховича

Дереш Л.М.
викладач української мови і літератури

Вони не були знайомі особисто, їхні долі не пересікались. Можливо, Павло Тичина ані в юному, ані в зрілому віці не чув про скромного польського поета Юзефа Чеховича. Про це ми вже ніколи не дізнаємось. Зате невгамовний творчий потенціал Юзефа Чеховича дав можливість польському читачеві ознайомитись з творчістю одного з найвидатніших українських ліриків ХХ ст. На щастя, творчий набуток митця не можна обмежити в певні рамки поширення, визначити кордони для розповсюдження.

Що найбільше приваблювало Юзефа Чеховича у творчості Павла Тичини – тематика, авангардизм, символічність образів? Без сумніву можна сказати, що обох поетів об’єднує дух епохи, швидкоплинна і бурхлива зміна подій, які насичують початок ХХ ст., прагнення вхопитися за щось нове, авангардне.

Суб’єктивізм сприйняття світу зближував Чеховича з Тичиною. Молодий український поет шукав нових образів, нових художніх рішень, дослухався до нових віянь, що бриніли в грозовій атмосфері передвоєнної та передреволюційної доби. Вони не були мешканцями одного краю, але вдихали однакове повітря тих років. Хоча для обох світ був сповнений краси, сонця, радощів. Навіть у дні трагедій. Для них життя спорожніло б, якби у ньому не можна було б знайти прекрасного.

Тичина створював вірші-поеми про кохання. І не один з них привернув увагу польського поета-перекладача. Хіба можна не захоплюватись поетичним шедевром про закоханих, які теплої літньої ночі зустрілись в садочку?

Не дивися так привітно,

Яблунево цвітно.

Стигнуть зорі, як пшениця:

Буду я журиться.

Не милуй мене шовково,

Ясно-соколово.

На схід сонця квітнуть рожі:

Будуть дні погожі.

Цікаво, що автор створював нові слова-порівняння: яблуневоцвітно, ясно-соколово. Юзеф Чехович, перекладаючи слова польською мовою, пішов ще далі. У нього яблуневоцвітно в одному випадку звучить „jabłonkowo-tkliwie”, а в іншому „kwietno-jabłonkowo”.

Чехович був перекладачем з ідеальним, абсолютним чуттям слова. Тому тичинівський вірш  „Гаї шумлять...” забринів польською мовою мелодійно і звучно. Чехович не пропустив жодного образу, з точністю передав емоційність вірша. Інший вірш „З тим не крийся” привабив Юзефа Чеховича не тільки зображенням такої рідної та близької природи, але й прагненням відчути її у космічному вимірі:

А була ж ти – як буря із громом!

А була ж ти – як ніч на Купала...

Безгоміння і сум. Безгоміння і сон. –

Тільки зірка упала...

Про музику „небесних сфер” говорили лірики ще у давнину. Між землею та планетами їм уявлялись велетенські струни, які виграють иогутню, надсвітню мелодію. У вірші „Сонячні кларнети” автор висвітлює думку про те, що людина з поетичною душею може бути диригентом у тому оркестрі світової музики. Не міг цей вірш залишитись поза увагою Юзефа Чеховича:

>Не Зевс, не пан, не Голуб-Дух, -

Лиш сонячні кларнети.

У танці я, ритмічний рух,

В безсмертнім – всі планети.

Чехович відтворив польською мовою понад 20 віршів молодого українського поета. Майже всі вони були написані у важкі роки міжвоєння. І не дивно, що таким зрозумілим було для Юзефа Чеховича внутрішнє сум’яття Павла Тичини – лагідного, чутливого до краси і гармоній поета, який так вразливо передчував трагічні події.  В той час обох поетів непокоїв брак естетичного гуманізму. В одному із листів Юзеф Чехович писав: „Не можу повірити в ідеї, які дозволяють людину нищити, відбирати життя і світло буття вищого”. Чи не є ця думка паралельною до поглядів Павла Тичини, який вважав, що: „Все можна виправдати високою метою – та тільки не порожнечу душі”.

І чи не тому Юзеф Чехович звернув увагу на поезії „Війна” та „По блакитному степу”, в яких автор, не вагаючись, осудив і прокляв як „людське божевілля” світову війну. Павло Тичина виражає у них палкий протест проти насильства, жорстокості й терору, проти морального спустошення й здичавіння.

На чужині десь ген-ген

Без хреста; ворон...

Будьте прокляті з війною! –

Вороний вітер...

Поет не шукає ні правих, ні винних, його болить матеріальна і духовна руїна, заподіяна братовбивчою війною. Коли кругом проливалась кров, нагадував про справжню, гуманістичну „революцію духу” – свободу, працю, творчість, культуру. Між рядками болючої, протестуючої поезії просвічує віра й надія на перемогу людяних, добрих сил:

„Приставайте до партії, де на людину дивляться, як на скарб світовий і де всі,

як один, проти кари на смерть”

(„Eboe” антистрофа)

У багатьох віршах Павло Тичина веде дискусію з революцією: надто розходяться, на його погляд, її засоби з її „великою їдеєю”, Юзеф Чехович переклав цілий ряд таких віршів („Пустка”, „По шовіністичному”, „Терор”, „Кукіль”, „Хирлявим пророкам”, „/Паліть універсали, топчіть декрети/”, „І Бєлий, і Блок”), в яких автор хотів опам’ятати всіх, хто забув за суперечками про благо людини, про саме її життя. Мабуть, ці вірші стали поетичним осмисленням історичного часу.

Поетичній творчості Юзефа Чеховича також притаманні роздуми над земними драмами. У віршах знаходимо мотиви загрози війни і смерті.Чи не тому його поезія співзвучна з поезією Павла Тичини? З погляду сьогоднішнього дня важко сказати, чому Чехович для перекладу обрав саме таку низку лірики Тичини. Цікаво,якою була історія перекладу тих віршів? Є ще багато запитань, які потребують відповідей. Одне зрозуміло, що і Тичина і Чехович відчували і знали акустику своєї доби. Вони міцно обома ногами стояли на рідній землі і дивилися за обрій, намагаючись угадати, що там.