Сценарій "Світлий геній Шевченка"

Добушовська Н.І.
викладач української мови і літератури

Зал святково прибраний. В глибині – прикрашений рушником портрет Тараса Шевченка. На столику стоїть «Кобзар»  на вишитому рушнику.

 

Ведучий 1. Як дві тисячі років тому, в часи глибокого занепаду людства, небесні ангели відкрили брами для сходження на землю Сина Божого, так у часи занепаду України 9 березня, в день Сорока святих, що вважається в народі днем відкриття небесних брам, українському народові послано Тараса Шевченка для воскресіння його національної самосвідомості. Його душа прилетіла на українську землю з першими ластівками. Як перший посланець весни – він провістив Україні відродження і воскресіння в силі духа і любові.

 

 

Ведучий 2. Народжений в пастушому вертепі, Христос з моменту свого приходу на землю не був обдарований земними благами Він долав свою земну дорогу з порожніми руками, приймав хліб з рук найубогіших, аби мати змогу любити і приймати всіх.

Тарас, осиротівши дуже рано, був кинутий вітрами долі у вир жорстокого виживання, у вир поневірянь по всіх просторах неозорої імперії, аби переболіти за всіх і за всіх говорити.

 

Хор виконує пісні :   «Реве та стогне Дніпр широкий..»

«Летить галка через балку»

«Бандуристе, орле»

«Наш отаман Гамалія»

 

Уривок з поеми «Тризна»

Скитавсь по світу сиротою.

Які там сльози пролились!

Якою мукою страшною

Пізнання розуму купив,

Невинність серця не згубив.

Без малодушності докорів

Пройти життя важке й суворе,

У прірву пристрастей пірнути,

Життя людське до дна збагнути,

Відкрити чорні сторінки,

Всі беззаконня діла.

І зберегти політ орла

І серце чистої голубки!

Се чоловік!Без даху жить

(сиріт і сонечко не гріє)

Людей пізнати – і любить!

Глупцю могутньому годить

І мислить, почувать і жить!

Ось драма святості пізнання!

 

 

Ведучий 1. Тарас терпляче долав круті перевали, сподіваючись, що за наступним крутосхилом відкриється обрій земного щастя. Засяє перед очима образ земної любові, сповненої довірливого щему серця. Прийде хтось близький, рідний, зітре втомлену сльозу з очей і скаже: «Присядь, спочинь, ти  вдома…»

 

Ведучий 2. Доля ніколи не помиляється. Вона найкраще знає, що потрібно душі, аби світити найяскравіше. Шевченкова Доля повела до Петербурга, на чужину, бо туди Енгельгардт забрав Тараса зі своєю челяддю.

 

Вірш «Доля»

Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п'яного дяка в науку.
«Учися, серденько, колись
З нас будуть люде»,— ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава — заповідь моя.

 

Ведучий 1. Доля подарувала Тарасові свободу. Звільнення від кріпацтва стало для нього могутнім поштовхом до вивільнення його творчої енергії. З маленького голодного попихача, що пас чужих гусей у Кирилівці, Тарас став світським улюбленцем, - добре освіченим, метким на слово, галантним і приязним.

 

Ведучий 2. Знайомства в літературних колах Петербурга окрилили Шевченка, його душа співала, і піснею її була незабутня Україна. І не абстрактна, а м’які пейзажі Кирилівки, тихий садок над ставом, де вперше до нього усміхнулося кохання.

 

Інсценізація «Ми вкупочці колись росли…»

 

 

Ведучий 1. Шевченкова освіченість, здобута краденими від чужого ока хвилинами заглиблення у світ самопізнання через дотик до чужих книг, чужих малюнків, - вражала людей. Він був феноменально талановитим  у всьому – прагнучи стати художником, пробудив у собі дар поета. Перша книжка поета, котру він безпомильно назвав «Кобзар»,явила читачам пророчу силу слова. Бо Кобзар – це найвищий жрець у таємному посвяченні українського лицарства. Бо саме «святі старці» - лірники і кобзарі – за числом 24 були охоронцями пророчих Устинських книг, саме таке число  духовних старійшин сидить біля Престолу Господнього (згідно «Одкровення від Іоанна»).

 

Пісня «Думи мої, думи мої»

Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..

Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас, –
Де ж мені вас діти!..
В Україну ідіть, діти,
В нашу Україну,
Попідтинню сиротами,
А я – тут загину.

Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу...
Привітай же, моя ненько,
Моя Україно,
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.

 

Ведучий 2. Його серце було відкрите до України. Правдивої, чесної, справжньої. Він, маючи широко відкриту апостольську душу, хотів проповідувати світу її історію, красу, силу, нескореність. Побачивши у друзів-поляків виданий у Франції альбом «Мальовнича Польща», Тарас загорівся ідеєю намалювати «Мальовничу Україну». Його побратими-художники їздили в Італію, котру йому теж хотілося побачити, але ще більше щеміло за рідним краєм, у якому він не був 12 літ.

 

Ведучий 1. Шевченко спродав одному з видавців право на видання «Кобзаря» і «Гайдамаків», заплатив найневідкладніші борги і зібрався в дорогу на Україну. Це був 1843 рік. Він думав про зустріч з братами, сестрами, а найніжніше бриніло серце при згадці про Оксану. Ось і Кирилівка. Гіркими були розповіді рідних про своє життя.

 

Пісня «Минають дні, минають ночі…»

 

Ведучий 2. Тарас ще раз побував на Україні в 1845 році. Але сумне враження від розкраяної навпіл української душі, один лик якої купається у вранішніх росах української пісні, рідного правдивого слова, а інший – захлинається високопарною брехнею, заради грошей і ситості знімаючи латану свитину з каліки, - зосталося. Цей смуток, біль, розчарування, душевна зрілість і глибока усамітненість відобразилася у поезії «Три літа», яка наче узагальнила все пережите за цей такий короткий в часі, такий глибокий у переживаннях період свого життя.

 

Уривок із поеми «Кавказ»

За горами, хмарою повиті,

Засіяні горем, кровію политі.

Отам – то милостивії ми

Ненагодовану і голу

Застукали сердешну волю

Та й цькуємо. Лягло костьми

Людей муштрованих чимало.

А сльоз, а крові? Напоїть

Всіх імператорів би стало

З дітьми і внуками, втопить

В сльозах удов’їх. А  дівочих,

Пролитих тайно серед ночі!

А материних гарячих сльоз !

А батькових старих, кровавих,

Не ріки – море розлилось,

Огненне море ! Слава! Слава!

Хортам, і гончим, і псарям,

І нашим батюшкам – царям

Слава.

І вам слава, сині гори,

Кригою окуті.

І вам, лицарі великі,

Богом не забуті.

Борітеся – поборете,

Вам Бог помагає!

За вас правда , за вас сила

І воля святая!

 

Ведучий 1. У посланні «І мертвим, і живим» Тарас Шевченко, чесно і відверто дивлячись у вічі своїм сановитим землякам, сказав їм палючу правду, котра і нині обернена до кожного, хто чваниться своїм злодійством, холуйством, неправдивим багатством, лукавою славою, хто посеред голодної руїни справляє оргії і банкети,забуваючи про відповідальність душі за земну дорогу і діяння тіла.

 

Уривок із поеми «І мертвим, і живим…»

І  смеркає,  і  світає,  
День  божий  минає,  
І  знову  люд  потомлений  
І  все  спочиває.  
Тілько  я,  мов  окаянний,  
І  день  і  ніч  плачу  
На  розпуттях  велелюдних,  
І  ніхто  не  бачить,  
І  не  бачить,  і  не  знає,  
Оглухли,  не  чують;  
Кайданами  міняються,  
Правдою  торгують.  
І Господа  зневажають,  
Людей  запрягають  
В  тяжкі  ярма.  Орють  лихо,  
Лихом  засівають,  
А  що  вродить?  Побачите,  
Які  будуть  жнива!  
Схаменіться,  недолюди,  
Діти  юродиві!  
Подивіться  на  рай  тихий,  
На  свою  країну,  
Полюбіте  щирим  серцем  
Велику  руїну,  
Розкуйтеся,  братайтеся!  
У  чужому  краю  
Не  шукайте,  не  питайте  
Того,  що  немає  
І  на  небі,  а  не  тілько  
На  чужому  полі.  
В  своїй  хаті  своя  й  правда,  
І  сила,  і  воля.

Ведучий 2. Друзі і близькі остерігали поета після виходу збірки «Три літа». Але Шевченко на повні груди дихав повітрям України і беззастережно йшов за своїми думками і серцем. Навесні 1846 року він ближче познайомився з Костомаровим і дуже скоро став душею Кирило-Мефодіївського братства.

 

Ведучий 1. Як і всі інші члени братства, Тарас був заарештований за доносом. Чекаючи на вирок, написав 12 ліричних віршів, давши їм назву «В казематі». Передчуваючи небезпеку, Шевченко проникливо звертався до своїх побратимів зі словами великої пророчої любові:

Чи ми ще зійдемося знову?

Чи вже навіки розійшлись?

І слово правди і любові

В степи і дебрі рознесли!

 

То воля Господа. Годіть!

Смирітеся, молітесь Богу

І згадуйте один другого.

Свою Україну любіть.

Любіть її… Во время люте,

За неї Господа моліть!

 

Вірш «Молюся, знову уповаю»

 

Ведучий 2. Тарас відчував, як надія повернутись в Україну, пізнати щасливе життя, помалу блідне. І все ж тривога за долю своєї землі була незрівнянно більшою, ніж тривога за власну долю.

 

Вірш «Мені однаково, чи буду…»

Мені  однаково,  чи  буду  
Я  жить  в  Україні,  чи  ні.  
Чи  хто  згадає,  чи  забуде  
Мене  в  снігу  на  чужині  –  
Однаковісінько  мені.  
В  неволі  виріс  меж  чужими,  
І,  не  оплаканий  своїми,  
В  неволі,  плачучи,  умру,  
І  все  з  собою  заберу,  
Малого  сліду  не  покину  
На  нашій  славній  Україні,  
На  нашій  –  не  своїй  землі.  
І  не  пом'яне  батько  з  сином,  
Не  скаже  синові:  “Молись,  
Молися,  сину:  за  Вкраїну  
Його  замучили  колись”.  
Мені  однаково,  чи  буде  
Той  син  молитися,  чи  ні…  
Та  не  однаково  мені,  
Як  Україну  злії  люде  
Присплять,  лукаві,  і  в  огні  
Її,  окраденую,  збудять…  
Ох,  не  однаково  мені.

 

Ведучий 1. Тараса було заслано в солдати Оренбурзького окремого корпусу «під найсуворіший нагляд і з забороною малювати і писати».

Навіть у страшній пустелі його серце жило надією і очікуванням дива. Тут його душа напружено працювала, молилася і сповідалася.

 

Ведучий 2. І коли за десять літ Шевченко нарешті вирушив до Петербурга, всі його думки були перейняті рішучим бажанням одружитися і облаштувати своє життя. Велика втома не погасила серце.

Але останні спроби повернутися на Україну і звити бодай ілюзорне кубелечко земного раю завершилось повним провалом.

Ведучий 1. На межі розпачу він зустрів Ликеру Полусмакову, кріпачку панів Карташевських. Але вона не усвідомила, яким великим було бажання Шевченка взяти її за руку і повести чистим полем одкровення – навчати її грамоти, леліяти як дитину, відкривати її душі високі небеса свого душевного раю і там,на омріяній висоті дніпровських круч, «… удвох дивитися згори на Дніпро широкий, на яри та на лани золотополі …».

Шлюб розпався з ініціативи Ликери.

 

Вірш «Ти шукаєш любов»

Ти шукаєш любов – а вона все ховається в очі:

Ті єдині глибокі, як світло зорі серед ночі,

А вона все відводить рукою той образ розмитий:

Научися, Тарасе, на відстані серця любити.

Не шукай в небесах, ні на кручах, ні в білій хатині,

Ні в пустелі пекельній, ні в райській своїй Україні,

Ні в Оксаниній пісні, ні в згаслих слідах Катерини,

Ні в красі розіп’ятій твоєї журної Марини.

Ходить боса любов по землі неземній споконвіку:

Не судилась ні жінці вона, ні тобі, чоловіку.

Лиш єдиній Душі – щоб світилась, як Божа росиця,

Щоб любила цей світ – і до сліз не могла налюбитися…

 

Ведучий 2. А Тарас, викашлюючи біль і чорну самотність, зводив свої скроні порахунки зі світом… Відчуваючи наближення смерті, він написав цілу низку віршів, у яких бринить потужна сила самоочищення. У вірші «Молитва» є рядки:

«Мені ж, о Господи, подай

любити правду на землі

і друга щирого пошли»

 

«А всім нам вкупі на землі

єдиномисліє подай

і братолюбіє пошли…»

 

Ведучий 1. І, мабуть, саме на тій просвітленій ноті звучання серця Тарасова душа постала перед Богом. Знову в перші дні весни, коли ластівки сповістили про відкриття небесних брам, коли відкрилась «дорога усіх святих». Душа Шевченкова злинула туди, звідки прийшла. І оселилась на високій кручі, до якої так мріяла повернутись.

 

Ведучий 2. … Коли в 1939 році, відкриваючи у Каневі музей Тараса Шевченка, представники урядової комісії вирішили відкрити труну і взяти із неї щось для експозиції музею, вони знайшли у труні нетлінні останки поета. Якою ж чистою мала бути його душа, коли тіло майже упродовж століття не зазнало тліну!

 

Ведучий 1. Кожна грань Тарасового життя така яскрава і незбагненна, що ми ніколи не маємо шансів вичерпати глибину Божих дарів, котрими він обдарував Україну, явивши їй такого Сина. І приходьмо не тільки до постаментів холодних, а до гарячої свічки його слова, засвіченого на багато віків для всіх наступних поколінь. І підсилюймо власними думками і ділами пророчу силу його слів, задивлених у наше майбутнє: «І буде правда на землі!».

 

Пісня «На високій дуже кручі»

 

Ведучий 1. Поклін тобі, народних нужд співаче,

Від міліонів, для котрих ти жив,

Від України, що щей нині плаче

В тім самім горі, як ти і лишив!

 

Вони бояться, що ти ще не згинув,

Що в тій могилі не поліг, не зтлів,

Що в слушний час повернеш в Україну

Ще раз і збудиш громом своїх  слів.

 

Ведучий 2. Та ні, дармі укази і доноси,

Що пригнетуть, не вб’ють твої слова!

З- під гніту їх сильнішої, ніж  доси,

Повстане правда, вічна і жива!

 

Небавом проясниться світ над нами !

Щасливі , вольні, ми зо всіх сторін

Святої України громадами

Підем к могилі твоїй на поклін.